Рахів

Музей екології гір

Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах - функціонує в Карпатському біосферному заповіднику як інформаційний еколого-освітній та історико-культурний осередок був започаткований у 90-х років минулого сторіччя.

Основна частина художньо-оформлювальних робіт та дизайнерських рішень здійснена групою київських художників, членами Національної Спілки художників України В. Кікіньовим, Л.Гурською та К.Касьяненко. Музейна експозиція складається з двох органічно поєднаних розділів –,,Природа Карпат” та ,,Природокористування в Українських

Карпатах”. У межах першого розділу в екологічному розрізі подається інформація про історію Карпатських гір, їх геологію, геоморфологію, основні типи ландшафтів, рослинний і тваринний світ, а також про гори загалом як своєрідні феномени природи. Його окрасою є дві діорами - ,,Карстова Печера”  і ,,Буковий праліс”. Перша у деталях імітує інтер'єр карстової печери з сталактитами і сталагмітами. Діорама ,,Буковий праліс” представляє фрагмент первісних незайманих лісів, що збереглися на вапнякових скелях Угольки - одного з масивів Карпатського біосферного заповідника, де дерева досягають велетенських розмірів, а їх вік - 300-500 років.

 

Цей розділ органічно доповнюється акватераріумним комплексом з діючою моделлю гірського водотоку та живими експонатами карпатської фауни. У другій частині експозиції розкривається тема природокористування в Українських Карпатах. Показано унікальність і самобутність традиційних для регіону гірського землеробства, лісокористування, полонинського господарства, що є невід’ємною частиною культурного надбання українських горян.

Загалом, увесь музейний комплекс поєднує природу і культуру, сиву давнину і погляд у завтра, а відвідання його наповнює новим змістом наше розуміння величі первозданної природи і самої людини як її частини.

Ясіня

Ясінянський історико - краєзнавчий музей

Музей засновано в 1966 році. В музеї матеріали представлено в 4-х відділах: побут гуцулів демонструється у вигляді інтер’єру старовинної гуцульської хати ХVШ-ХІХ століть; господарський відділ присвячено знаряддям праці господарської діяльності гуцулів періоду ХІХ та початку ХХ століть; у відділі природи Карпат зібрано представників фауни, занесених до Червоної книги України. Цей своєрідний зоокуточок – опудала тварин, що населяють Карпати: зокрема, Карпатського бурого ведмедя, вовка, кабана, рисі; відділ народних промислів гуцулів відображено зразками вишивки, різьби, бондарства, ткацтва.

 

Особливо привертають увагу старенькі дерев’яні ходулі для немовляти – з металевими коліщатками, відра-бербениці, у яких із полонини носили молоко, вурду та бринзу, старенькі чесалки для вовни, схожі на страшні предмети для катувань, саморобні снігоступи – з дерев’яного каркасу та намотаних дротиків, архаїчні жорна і веретена, пральні дошки, різноманітні ковші, бочки, січкарні, ступи…Цікавим є колиска, що звисала зі стелі гуцульської хати, гуцульський стіл, який одночасно слугував скринею для зберігання посуду - цьому столу більше 100 років.  Музей не може обійтися без символу гірського краю – трембіти, тут їх кілька видів – і дерев’яні, і металеві. В музеї є також старовинні фотографії, які розповідають про історичне минуле селища та його людей. На другому поверсі будівлі відкрилася ще й картинна галерея в якій можна побачити шедеври майстрів образотворчого мистецтва. По музею проводяться екскурсії на українській і російській мовах, а по попередніх замовленнях на угорській і французькій.

Водоспад Труфанець

Водоспад Труфанець - є гідрологічною пам’яткою природи і одним з найбільш мальовничих водоспадів каскадного типу в Українських Карпатах, що має естетичне і рекреаційно-туристичне значення. Один із найбільш легкодоступних в Україні, бо розташований прямо біля дороги на правому припливі р. Чорна Тиса, на південно-східних схилах Свидовецького хребта між селом Кваси та селищем Ясіня, приблизно 21 км від центру міста Рахів.  Потік бере початок у субальпійському поясі на висоті 1720 м у підніжжя гори Близниця. Довжина потоку - 2830 м. У лісовому поясі він частково (230 м) протікає під землею. Висота водоспаду 36 м. Утворює кілька прекрасних каскадів. Поруч з водоспадом облаштовані сходинки і альтанка, звідки можна помилуватися самим високим природним закарпатським водоспадом зблизька.

Церква Вознесіння Господнього в смт. Ясіня

Національне  культурне  надбання  загальнодержавного значення, яке внесено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Церква Вознесіння Господнього, відома також як Струківська, є одним  з  найдосконаліших  дерев’яних  храмів  Гуцульщини. Назва Струківської походить від прізвища засновника села Івана Струка, який колись збудував каплицю на місці теперішньої церкви, а пагорб з церквою люди вважають святим.

 

На одвірку церкви вирізано декоративну композицію з трьох хрестів і дату спорудження 1824 р. Збудована без жодного цвяха, з вишуканими пропорціями та оздобленням, Вознесенська церква є унікальним зразком традиційного храмового  будівництва  Гуцульщини,  а  як  діючий  храм  ще  й  центром згуртування громади. В інтер’єрі храму зберігся чудовий іконостас кінця XVІІІ ст. з різьбленням та живописом, ікони XVІІ ст., хоругви XІX ст.

Дзвіниця Вознесенської церкви 11 м заввишки за своїми архітектурними та художніми якостями займає місце серед найдосконаліших витворів закарпатського народного зодчества. Переповідають, що вона була перенесена до Вознесенської церкви в 1895 р. від знищеної пожежею церкви в північній частині селища. На верхньому одвіркові зазначено дату спорудження дзвіниці — 1813 рік.

Краєзнавчий музей із історією Гуцульщини в світлинах

Музей розміщується в мальовничому куточку Гуцульщини – селищі Ясіня, здавна має славу перлини зимового і літнього відпочинку туристів, тихому та затишному місці на березі р. Чорна Тиса, звідки відкривається мальовничий вид на карпатські вершини: Говерла, Петрос і Близнюки. У музеї представлено старовинний гуцульський одяг, речі побуту, мисливські трофеї. Але найцікавіша в музеї унікальна колекція світлин. Сотні фотографій, датованих трьома останніми століттями, – справжня знахідка для людини, котра цікавиться історією

Гуцульського краю. Приходячи в цей музей відвідувачі із захватом переглядають фотографії, які розповідаю ть про історичне минуле селища та його людей.

Лазещина

Церква св. Петра і Павла в с. Лазещина

Церква св. Петра і Павла 1827 (УПЦ) належить до гуцульських церков середньо гуцульського стилю. Це базилічна споруда, в якій бабинець і назва об’єднані одним найбільшим об’ємом з невеликими боковими виступами в східній частині, а вівтарний зруб значно менший. Всі частини вкриває двосхилий дах. Над бабинцем – низька башта під чотирисхилим шатром.

На головному фасаді стовпи підтримують піддашшя та трапецієподібний фронтон. На бокових фасадах по чотири прямокутні вікна. Всередині храму – багатоярусний, розкішно різьблений іконостас, гарного різьбування царські двері.

У 1856 р. відбулося освячення новорозмальованого іконостаса. Тоді для оновлення іконостаса 120 газдів зібрали як добровільні пожертви 1000 гульденів сріблом. 1907 р. церкву вкрили бляхою, що зіпсувало її зовнішній вигляд. У 1957 р. оброблено новий підмурівок. У 1987 р. церкву відремонтовано.

Ділове

Храм Різдва Пресвятої Богородиці в с. Ділове

Стара дерев`яна церква, яка знаходиться в селі  Ділове є пам`яткою архітектури. Щоб потрапити до неї, потрібно біля прикордонної застави пройти бічною вулицею.

 Згадка про храм Різдва Пресвятої Богородиці належить до 1750р. у єпископських документах. В інших архівних церковних книгах вказано, що освячено храм було 1767р.

В народі існує версія про давнє походження церкви. За легендою в урочищі Подерей стояла каплиця. Під час бурі у каплицю влучила блискавка, каплиця згоріла, а дзвін з неї покотився вниз. Там де він зупинився, збудували нову церкву.

В другій половині 1960-х років в церві було відкрито краєзнавчий музей, що і врятувало її від знищення. Це одна з небагатьох церков, що має збережений первинний інтер`єр. Дзвіниця церкви за своїми архітектурними і художніми якостями посідає місце серед найдосконаліших витворів гуцульської народної архітектури. Ця церка була внесена до списку пам`ток архітектури, як об`єкт, що попадає під охорону ЮНЕСКО.

У 1995році церкву повернули греко-католикам, де й досі правляться богослужіння.

Географічний центр Європи в с. Ділове

На Закарпатській Гуцульщині, у межах території села Ділове, знаходиться суходільний центр Європи з координатами 24 градуси східної довготи і 48 градусів північної широти.

Перший, хто визначив це місце у середині 80-х роках XIX ст., був італійський інженер-будівельник на ім’я, а може і прізвище Джовані, який тут керував встановленням залізничного мосту через річку Тису.

 У 1886 році із Відня, столиці Австро-Угорської імперії, було відряджено наукову гідрографічну експедицію, яка, після відповідних досліджень, підтвердила припущення неспокійного інженера.

У 1887 році на визначеному місці військові під керівництвом не то майора, не то полковника Генерального штабу айстро-угорської армії на прізвище Натушіл, встановили на невеличкому майданчику кам’яний монумент висотою 1,5 метра. На стелі латиникою викарбуваний напис, який у перекладі на українську мову академіка Н. Тарасова означає: «… Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно із спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії і Угорщині, з шкалою меридіанів і паралелей, встановлений центр Європи, 1887».

Колиба-музей в центрі Європи 

Колиба–музей  – двоповерхова дерев’яна будівля, оздоблена в національному стилі. Тут представлена велика експозиція старовинних предметів вжитку та одягу. Інтер’єр комплексу – це колекція старовинних прасок, що працювали на вугіллі, старовинних меблів, прикладом є цінна столітня шафа з горіха, фотоапаратів, музичних інструментів, платівок, грамофонів, годинників, посуду, друкарських машинок, ткацьких верстатів, кужелів, кросен, найперші на теренах Західної України пральні машинки, грошей Австро-Угорщини, Чехословаччини, Німеччини, Радянського Союзу є також зброя, глечики, фляги, рушниці, кілька сотень ключів і ще багато іншого. Посеред залу стоїть стовп

обвішаний дзвонами, які чіпляли на шию худобі під час випасу. Вся колекція налічує щонайменше шість тисяч експонатів. Ззовні на будівлі висять австроугорські велосипеди 1901-го року. Кухня традиційна закарпатська. Є два зали: на 100 осіб та окремий банкетний на 150 осіб, літня терраса та альтанки для відпочинку на свіжому повітрі.

Щодня проїжджаючи Україну колибу – музей відвідують, як і вітчизняні туристи, так і зарубіжні гості. Кожному відвідувачу буде цікаво відчути дух гуцульської культури та посмакувати справжніми національними гуцульськими стравами.

Великий Бичків

Великобичківський історико-краєзнавчий музей

селище Великий Бичків

 

Музей, один із найстаріших на території Закарпатської області, заснований в 1957 році. Приміщення, в якому знаходиться музей - пам’ятка історії ХVII століття. Експозиція музею налічує близько 3000 екземплярів і розміщена в семи залах, загальною площею 240 кв. м. Експонати розміщено в трьох основних відділах: природи, історії, етнографії, підвідділу ,,Історія музею”, постійних і тимчасових виставках. Експонати відділу історії знайомлять з багатою, самобутньою історією і культурою краю. Різні документи і матеріали, фотографії, речові зразки, колекція книг періодики ХІХ початку ХХ століть, вироби майстрів народної творчості, картини, меморіальні речі і портрети видатних людей – уродженців селища знайомлять відвідувачів із багатим минулим. Даний музей – єдиний у східній частині Закарпаття, який володіє повнопрофільною історичною експозицією - від первіснообщинних часів до сьогодення, що є рідкістю для сьогоднішніх новостворених музеїв.

Алея різьби

Унікальну "Алею різьби" урочисто відкрито у селищі Великий Бичків на Рахівщині під час фестивалю "Битва різбярів", який проходив 9-11 листопада 2017 року.  Дерев’яні скульптури зі стовбурів старих дерев на території Великобичківської ЗОШ-інтернату виготовили  кращі різьбярі Західної України. Серед творчих робіт на "Алеї різьби" переважає гуцульська тематика. Зокрема, майстри виготовили скульптури трембітарів, опришків та мольфарів, а також композицію "Перлина Карпат".

Чорна Тиса

Початок річки Чорна Тиса

На півночі району, між потужними хребтами Свидовець та Горгани, бере свій початок Чорна Тиса - головний виток однієї з найбільших та найнепередбачуваніших приток Дунаю – Тиси. Джерело, яке дає початок Чорній Тисі, крапельками просочується крізь товщу гірської породи. Кількома метрами нижче воно перетворюється на pвучкий пінистий струмок, що швидко скочується вниз, торуючи собі дорогу поміж камінням. З кожною сотнею метрів струмок стає більш поважним і вже за кілька кілометрів від витоку перетворюється на невелику гірську річку, яка мандруючи донизу Карпатськими схилами приймає в свої обійми безліч інших річок і струмків.

У променях сонця на сході привертає до себе увагу пам'ятник. На цьому місці в 1879 році, після Сегедского наводнення, угорський король повелів засадити місцевість лісом. Дерева не збереглися, але на камені й сьогодні можна знайти пам'ятну дошку, де написано: „TISZA LAJOS, лісова група. 23 серпня на честь глави закладена”. Нижче від пам’ятника на висоті 1230 метрів над рівнем моря знаходиться потічок. В 1889 році за допомогою труби воду відвели на декілька метрів на схід. Так відносно легко приблизили кам’яну стіну, тим самим укріпили бік стіни. Тут і стоїть пам’ятник на якому на мраморній дошці повідомляється: „Початок Тиси”. Після Тріанонського мирного договору табличку було замінено на чесько-русинську. В 1939 році, після повернення Закарпаття до Угорщини табличку знову замінили на угорську, а ще було споруджено кам’яний стовп, на якому знаходився торул (птиця). У 2006 році силами

Сегедського наукового товариства раніші написи на пам’ятнику замінили на мідну таблицю на якій є написи угорською і українською мовами.

Джерельна вода із кам’яної посудини просочується крізь базальтову породу і відправляється у 50-ти кілометрову подорож – Чорною Тисою. Тече спочатку на схід і південниий схід, нижче селища Ясіня — на південь та південний захід. На північно-східній околиці міста Рахова зливається з Білою Тисою, даючи початок Тисі.

З кожним роком все більше туристів з різних куточків України, а особливо з Угорщини, відвідують це місце, адже Тиса для угорця значить дуже багато.